За спокій мій лампадку запаліть

За спокій мій лампадку запаліть

Червоний мармур, передзвін медалей,

Гірлянди, квіти, зойки і плачі...

Горить вогонь довічний, та печалей

Людських не нищить. Вогничок свічі

В лампадці жевріє. Окраєць калача

Прикрив в чарчині поминальні грами.

Пекучою сльозою восковая свіча

Стіка, а Воїн велетень над нами,

Повставши на гранітнім п’єдесталі,

Свій ППШ не стягує з плеча, -

Він – на сторожі! Золоті крижалі

На мармурі червонім. Дзвенять медалі і рида свіча.

Схиливши голову, пілотку з нервом жамка

Солдат із бронзи, з Клішківців, - земляк.

Здається промовля: ”Пробачте мені, мамко,

Що я в село вернутися ніяк

Не зміг тоді у травні в сорок п’ятім.

Мене убило... Мамочко, простіть!!!

Якщо ви ще живі, то у великій хаті

За вічний спокій мій лампадку запаліть.

Хай гніт тріщить і мрево потаємне

Щеза в кутках старенької хатини.

Матусенько кохана! Я згинув не даремно,

Якщо сьогодні в селах України

Тривожать мідні труби і душі, і серця,

І прапори полотнища схиляють.

Не буде роду нашому ні краю, ні кінця,

Якщо вкраїнці нас живими пам’ятають.

Ми всі – отут, у мраморі, в граніті.

У бронзі, в золоті солдатськая душа

Одне вимолює у Бога, щоби ніколи в світі

Не застрочили наші ППШ.”

В.Горбовий. Село Клішківці 

05.05.2008