МУЗИКА МАКСИМ ПЕТРОВИЧ

 Максим Петрович МУЗИКА народився 12 квітня 1986 року у сім’ї Петра Сергійовича та Ганни Степанівни Музиків у селі Клішківці Хотинського (нині Дністровського) району Чернівецької області. Був улюбленим первістком, його дитинство минало у любові й опіці. Тато навчив ще зовсім маленького сина грати у шахи, їздити на велосипеді. Хлопчик мав чудовий музикальний слух, у музичній школі опанував гру на баяні. Рідні згадують, що часто їхали відпочивати на море, а коли поверталися, Максимко з радістю вигукував: «Клішківчики мої, Клішківчики!», бо дуже любив своє село, усіх рідних. Тітка Олена каже, що племінник з дитинства мав лідерські якості, хоч був меншим від братів, та вмів керувати, навіть у садочку казав вихователям: «Я не Максимко, я – Максим Петрович». Добрими словами пригадують його однокласники та класна керівниця Параска Федорівна Мороз. Кажуть, у школі він був здібним, вихованим, слухняним, охайним, завжди усміхненим. Навчався у Клішковецькій гімназії лише до 7-го класу.

Далі разом з матір’ю проживав у Києві, став випускником однієї зі столичних шкіл. Закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Щоліта приїжджав на канікули у рідні Клішківці. Гостював у тата, дідусів та бабусь. Цінував і поважав їх, допомагав по господарству. Працював на різних посадах у Києві та Чернівцях. Разом з батьком Петром побудували дім на обійсті дідуся і бабусі, хлопець хотів жити у Клішківцях.

Та проклята війна перекреслила усі плани. Максима Музику мобілізували 8 квітня 2022 року. Маючи за плечима службу в армії у танкових військах, він точно знав, що на нього чекає, але безвідмовно став до лав захисників України. І ще його мотивував приклад батька, котрий у 1986-му понад пів року був ліквідатором Чорнобильської трагедії, боровся з невидимим ворогом – радіацією. А тут – ворог видимий. Тому хотів докласти всіх зусиль, щоб захистити свій дім.

За словами друзів і знайомих, хлопець вирізнявся впертістю. І якщо щось надумав, слідував цьому невідступно. Так у житті, так й на роботі. Його важко було переконати в протилежному, бо завжди мав свою обґрунтовану думку.Він разом із побратимами цілодобово стежив на одному із напрямків за кордоном Сумщини. Майже за два роки служби лише двічі був у відпустці.

Востаннє Максим приїжджав у Клішківці на Різдво. Кілька днів провів у колі рідних. То були дуже задушевні зустрічі, щирі розмови, він намагався усім приділити увагу, наче на добру згадку про себе.

Родичі шукали якісь причини, аби хлопець залишився удома. Але той заперечив: «Я мушу! В одного з побратимів мама хворіє, в іншого – діти маленькі. Їм треба бути удома. А в мене все в порядку, повинен іти».

Хрещена Світлана Палагнюк пригадує, як в одній з розмов запитала Максима, чи потрібна йому якась волонтерська допомога (продукти, одяг, ліки), на що він відповів: «Можливо, на інших напрямках у цьому є більша потреба. Єдине чого не вистачає – це зброї, техніки, а без цього дуже важко стримувати ворога. Але ми все одно переможемо! Я в це вірю! І ви вірте! Наші бійці – справжні патріоти».

А місяць тому родичі отримали посилкою речі Максима. Переживали, почали дзвонити йому, допитувалися, що сталося? У телефоні збереглася їхня переписка: «Куди вас відправляють?». А у відповідь: «У пекло».

Старший солдат Максим Музика у складі військової частини А4069 потрапив на гарячий Донецький напрямок. Виконував обов’язки старшого стрільця-оператора. З тих пір батьки Максима практично не спали, подумки вони переживали усі битви та з нетерпінням щодня чекали звісток від свого захисника.

Із 15 березня рідні втратили з ним зв'язок, намагалися довідатися, де він і що з ним, телефонували куди тільки можна, стукали у різні двері... Врешті отримали сповіщення  про те, що захисник вважається зниклим безвісти. Упродовж останніх кількох днів уся родина молилася, сподівалася на диво…

На жаль, дива не сталося. Натомість – трагічне сповіщення, якого вони боялися найбільше: «Максим Музика загинув 19 березня 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу та штурмових дій противника поблизу с. Терни Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання за призначенням із забезпечення оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації».

Молодий чоловік, якому 12 квітня мало б виповнитися 38 років, ще не встиг знайти своє кохання, одружитися та народити дітей, але на небі на одну щиру, світлу душу стало більше… Небесне військо поповнилось ще одним воїном. На Землі залишились рідні, в серцях яких, уже ніколи не стихне біль утрати…

Максим Петрович Музика навіки залишиться символом мужності, відваги та самопожертви для своїх рідних та побратимів, а його подвиг назавжди буде в пам'яті тих, хто його знав, любив і поважав.

У нього залишились: батьки Ганна Степанівна, Петро Сергійович та Галина Дмитрівна, брати Адам та Богдан, сестри Ольга та Марія.

Поховали ГЕРОЯ у рідному селі Клішківці на сільському кладовищі в урочищі «Тракторна бригада»