ТРОЄ БРАТІВ БОРОНЯТЬ КРАЇНУ НА ПЕРЕДОВІЙ
Рідні брати Іван, Руслан та Анатолій Добринюки родом із села Санківці, боронять нашу землю від ворогів та успішно нищать загарбників на південному та східному напрямках. Чоловіки служать у різних бригадах, втім підтримують зв’язок, піклуються один про одного.
За першої можливості телефонують своїм дружинам, донечкам і синочкам, й обов’язково найдорожчій матусі Вірі Михайлівні, щоб заспокоїти її стомлене від переживань серце» З нами все добре, не хвилюйся мамо. Скоро повернемося додому», - обіцяють три сини- соколи.
«І НА ПЕРЕДОВІЙ НЕ ЗАБУВ ПРО РІЧНИЦЮ ВЕСІЛЛЯ»
Коли 24 лютого в Україні прогриміли перші вибухи, 43-річний Руслан із Шилівців, середній із братів, одразу спакував речі, щоб вирушити на війну. Він – сильний духом і вже, як кажуть, пропахлий порохом після АТО, адже з 2014-го, отримавши повістку, протягом року воював на сході країни. Тепер Руслан долає нові виклики широкомасштабної агресії у штурмовій бригаді на нульових позиціях.
За освітою він – слюсар-автомеханік. Понад десяток літ пропрацював на підприємстві «Арго» на виготовленні кришок слюсарем-налагоджувальником верстатів. Там познайомився зі своєю половинкою, одружилися, виховують двох донечок Лілію та Даріну.
Дружина Людмила розповідає про коханого: «Руслан – найкращий чоловік, турботливий батько, а ще дуже добрий, совісний і завжди готовий допомогти. У тому, що він стане на захист держави, я й не сумнівалася, бо знаю, наскільки важливою є для нього перемога над російськими окупантами».
За сім з половиною місяців Руслан лише десять днів був у відпустці. Єдине, що його бентежить – не завжди може зателефонувати рідним. Позиції далеко в степу, найближчий горбочок, з якого можна подзвонити, – за кілька кілометрів, але й той прострілюється ворогом. Та попри це 8 вересня він таки зумів знайти таке місце, де «ловить» Інтернет, і привітав дружину з двадцятою річницею весілля.
«Я дуже йому за це вдячна, адже навіть у надважких умовах коханий пам’ятає про свою сім’ю. Ми ж – «його дівчатка» – стараємося бути для нього міцним надійним тилом вдома. Разом з донечками увесь сезон збирали у саду фрукти, самі вивозили їх на продаж. Віримо, що наш татко скоро повернеться до нас з перемогою», – з надією каже дружина солдата.
«ЖИВУ ІЗ СУПЕРГЕРОЄМ»
Як тільки почув, що Руслан уже на фронті, до військкомату добровільно пішов і молодший 38-річний Анатолій Добринюк із Санківців.
«Ти мусиш мене зрозуміти, мені буде соромно перед сином, якщо ховатимуся, коли рідний брат там, – пояснив своє рішення дружині Наталії. – Хочу, аби діти пишалися мною. Війна почалася ще у 2014-му. Десятирічним тоді хлопчикам уже виповнилося 18 літ, вони військовозобов’язані. Я не можу допустити, щоб це продовжувалося далі, ми мусимо зупинити ворога тепер, щоб моєму синочку не довелося воювати».
До повномасштабного наступу Анатолій працював в охоронній фірмі в Чернівцях. 26 лютого здав зміну і через деякий час увійшов до складу добровольчого батальйону «Свобода». Спецпризначенці Національної гвардії України спочатку обороняли Київщину, звільняли Ірпінь, Бучу, Гостомель. Після відступу ворога Анатолій разом з побратимами вирушив на схід і брав участь у битвах за Рубіжне, Севєродонецьк та Лисичанськ. У серпні відвойовували село Зайцеве Бахмутського району.
Наснаги і оптимізму захиснику додає сім’я. Якось у телефонній розмові з татком шестирічний Ярік сказав: «У мене є автомат, який мені приніс святий Миколай, то я поможу тобі перемогти ворогів».
– Читаючи своїм дітям казки про супергероїв, навіть не здогадувалася, що з одним із них живу уже сім років. Анатолій для нас герой, наш захисник, а ми його опора і підтримка, – каже дружина Наталія.
«БРАТЕРСЬКА ЄДНІСТЬ ДОДАЄ СИЛИ»
6 квітня слідом за братами пішов воювати й найстарший 48-річний Іван Добринюк з Колінківців. Удома за нього переживають і моляться дружина Альона та сини Роман і Давід.
У мирному житті нинішній захисник разом із братом працював на підприємстві «Арго», потім був працелюбним, відповідальним різноробочим у садах. А ось на фронті він – вправний стрілець у складі 37-го окремого стрілецького батальйону. Це військове формування Сухопутних військ ЗСУ від початку війни тримає оборону на передній лінії фронту.
– Я вмовляла його не йти, – каже дружина Альона. – Однак рішення чоловіка було остаточним і не обговорювалося. Його рідні брати знаходилися в небезпечних гарячих точках, і не міг залишатися вдома. Їхня братерська єдність додає їм сил. І хоч фронтові шляхи Добринюків не перетиналися, проте вони знають, що брат десь поруч і, якщо треба, підтримає. Зустрітися їм вдавалося лише на кілька годин, коли співпадали короткочасні відпустки.
Жінка каже, що на запитання «Як справи?» Іван врівноважено відповідає: «Все добре!».
«Наш тато намагається знайти позитив, навіть перебуваючи на «нулі», де під гуркіт снарядів доводиться засинати і прокидатися під цю ж саму смертельну канонаду. Але, попри складність обставин, він з позитивом дивиться у майбутнє, закликає нас зберігати спокій у тилу та підтримувати одне одного. Тато запевняє, що чекати залишилось зовсім трохи, коли наші відважні захисники здолають ворогів і настане перемога», – з гордістю за батька
кажуть сини.
І справді, якщо нашу країну захищатимуть цілими родинами, як брати Добринюки, то ніякі окупанти нас не здолають.
Дякуємо вам, наші воїни! Нехай береже вас Бог!
Емілія ГОРОДЕНСЬКА «Хотинські вісті»
