БРАТИ-ВІЙСЬКОВІ ПРИКРИВАЮТЬ ВІД УДАРІВ З НЕБА
Брати 33-річний Олександр та 30-річний Юрій народилися у Санківцях у сім’ї Галини Дмитрівни та Василя Михайловича Семенюків. Хлопці росли дружними та згуртованими, відповідальними та цілеспрямованими. Можливо, тому їхні долі дуже схожі і життєві шляхи пролягають зовсім поруч, ніби дві паралелі.
ДОЛІ-ПАРАЛЕЛІ
Обоє закінчили професійно-технічне училище в Чернівцях. Старший Олександр після того, як отримав диплом автомеханіка, вступив до національного університету «Львівська політехніка». А у 2008 році підписав контракт на військову службу. Молодший Юрій, опанувавши фах рихтувальника-електрозварювальника, відбув строкову військову службу, після чого одразу у 2013-му також вступив у ряди контрактників. Для обох Семенюків цей вибір був легким, але осмисленим. Вони усвідомлено обрали військову справу своєю професією та дотепер з відповідальністю виконують покладені на них обов’язки.
ОБОЄ ДВІЧІ БРАЛИ УЧАСТЬ В АТО
Олександр захищав територію України упродовж трьох місяців спочатку у 2016 році у Краматорську та у Часовому Яру на Донеччині, потім у 2019–2020 роках у Донецькій та Луганській областях. Нині прапорщик Семенюк – технік окремого радіолокаційного взводу Галицько-Волинської радіотехнічної бригади, яка виконує завдання з охорони державного кордону у повітряному просторі західних областей.
Юрій виконував завдання у гарячих точках у зоні проведення ООС протягом 2018–2019 років та 2021-го – початку 2022 року на Луганщині. Там його застало і повномасштабне вторгнення російських окупантів. Нині сержант Юрій Семенюк – начальник радіостанції Повітряного командування «Захід», серед основних завдань якої – забезпечувати безперебійний, стійкий радіозв’язок з повітряними суднами у будь-якій обстановці.
УДОМА ЧЕКАЮТЬ РІДНІ
Контрактники Семенюки стали важливою ланкою складного механізму протиповітряної обороноздатності держави. У цей нелегкий для країни час вони самовіддано працюють кожен на своєму фронті. А вдома їх з нетерпінням чекають рідні.
Дружина Олександра Оксана з трепетом пригадує той момент, коли чоловік після тривалої розлуки, нечастих коротких телефонних дзвінків, нарешті повернувся додому. 9-річна донечка Анна тоді голосно на всю вулицю (та, мабуть, чули всі односельчани у Санківцях) кричала від радості: «Мамо, татко приїхав!». Дитина і плакала, і сміялася, емоції зашкалювали від несподіваного і довгожданого сюрпризу.
Юрій одружився два роки тому у Грозинцях. Дружина Людмила, її 12-річний син Станіслав та їхня малесенька спільна донечка Катеринка також радіють, коли татко вдома.
Дружини обох Семенюків кажуть, що їхні чоловіки – хороші сім’янини, люблячі татусі, а ще віддані своїй справі захисники. Попри те, що перебувають на постійній службі, намагаються знайти час для своїх коханих половинок та діточок.
Загалом брати налаштовані оптимістично, вірять у перемогу. Тому вже нині чоловіки будують плани на мирне майбутнє, яке обов’язково настане. Інакше ніяк.
Емілія ГОРОДЕНСЬКА. «Хотинські вісті»
